пʼятниця, 13 червня 2014 р.

Розвиток соціально-психологічної компетентності та морально-духовних цінностей у розрізі громадянської освіти

Знання складається із дрібних крихт
щоденного досвіду.
Д. Писарев

         Життя ставить перед сучасним учителем важливі освітні  завдання та нові вимоги, які, у свою чергу, зумовлені змінами в суспільстві. Входження дитини в динамічний світ активізує роль соціально – психологічної компетентності, яка передбачає уміння людини повноцінно жити в спільноті, брати на себе відповідальність, приймати виважені рішення, безконфліктно виходити з непередбачуваних ситуацій. А компетентне ставлення особистості до життя означає потребу в самопізнанні, самореалізації творчої діяльності, морально – духовне осмислення власного буття.
         Ця проблема завжди цікавила мене, тому я постійно прагну  дедалі глибше відстежувати шляхи духовного розвитку особистості. Саме це зумовило вибір моїх педагогічних досліджень, творчих пошуків, а також проблемної теми власного досвіду « Розвиток соціально – психологічної компетентності та морально – духовних цінностей у розрізі громадянської освіти», так як саме на початковому етапі відбувається формування основ загальнолюдських чеснот, вивчення яких закладене в програмі інтегрованого курсу « Я і Україна. Громадянська освіта».
          На мою думку, якщо вчитель допоможе дитині набути досвіду особистих демократичних взаємин, то в майбутньому, будуючи своє життя, вона житиме як людина вільна, маючи цінності, які вимагає суспільство. Важливу роль у цьому плані відіграють усі ланки системи освіти загалом і громадянська освіта та виховання зокрема.
         Найважливішою складовою громадянської освіти є моральність особистості. Вона містить такі гуманістичні риси, як: совість, чесність, чуйність, милосердя, толерантність, правдивість, гідність, повагу і любов до своїх батьків, народу.
         Закони моралі полегшують  сприйняття норм правових, що, у свою чергу, сприяють глибшому усвідомленню моральних істин. Високоморальна свідомість стимулює соціально цінну поведінку, застерігає від правопорушень.
         Зрозуміло, що виховувати високоморального громадянина необхідно через залучення дітей до розв’язання реальних проблем особистості зокрема та громадянської спільноти в цілому.
         Я вважаю, що нам потрібна не просто нова педагогіка виховання, а педагогіка сильного виховного впливу, тобто моральна. Тільки вона спроможна стати міцним теоретичним підґрунтям у діяльності педагога.
         Працюючи та виховуючи, я керуюся науковими рекомендаціями, але при цьому творчо адаптую їх до певної проблемної ситуації.
         Мене зацікавила сучасна ідея втілення в життя виховного процесу з глибинним психозануренням, над якою активно працює доктор психологічних наук, дійсний член АПН України, директор Інституту проблем виховання АПН України Іван Бех. Саме його бачення виховання морально – духовної особистості близьке моїм поглядам щодо цієї проблеми.
          Формування морально – духовних цінностей людини – це безперервний виховний процес, який починається з раннього дитинства. Не можна виховувати сьогодні одну моральну рису, а завтра переходити до іншої, тому у своїх дітях я прагну відкрити джерело думок тих вольових сил, завдяки яким вони стануть не тільки вихованими, а й володарями власної долі.
       Основними принципами моєї роботи є використання сучасних досягнень вікової психології, інноваційних технологій навчання для успішного розвитку пізнавальних, творчих, духовних здібностей школярів за умов збереження та підвищення резервів їх психічного і соціокультурного здоров’я.
        Отже, для розвитку соціально – психологічної  компетентності та морально – духовних цінностей школяра   потрібно добре знати психологію дитини та її вікові особливості;  прогнозувати особистість, бачити її розвиток та враховувати індивідуальні вияви характеру.
         Для оптимізації процесу виховання молодших школярів я впроваджую власну систему роботи. Основною ідеєю стає  поетапне сходження на вершину пізнання. Кожна сходинка відповідає психологічним та віковим особливостям учнів.

Сходинка 1.  Пізнаємо
         На початковому етапі основним завданням для себе вбачаю: налагодження контакту з дітьми, довірливого, товариського спілкування з ними, поваги до їхніх думок і вражень, що, по – перше, допоможе першокласникам відчувати себе більш відкритими для сприйняття матеріалу на уроках, а, по – друге, прищеплювати  їм інтерес до вивчення предмету « Я і Україна».
         Ознайомлюю з морально – духовними цінностями учнів 1 – х класів через гру. Адже малюки не просто  граються, а живуть в ігровому середовищі вже сьогодні, набуваючи безцінного досвіду нової соціальної взаємодії. Є давній вислів, що майбутнє людини залежить від тих ігор, у які вона грала в дитинстві.
          Вдалими є також уроки психологічного розвитку, на яких впроваджую ігри з соціокультурними, комунікативними, самореалізаційними, діагностичними, корекційними функціями.
         Для того, щоб дитина комфортніше почувала себе на уроці, де іде мова про морально – духовні цінності, проводжу мозкову гімнастику. Бо це  саме той вид діяльності, який допомагає учневі розслабитися, вивільнити свої страхи. А це спонукає сприймати навчальний матеріал не так розумом, як серцем. Навіть якщо вихованець недостатньо глибоко осмислює морально – духовне середовище, він все одно тією чи іншою мірою вбирає його цінності. Широко використовую інтерактивні технології ( « Інтерв’ю», рольові ігри; робота в парах та мікрогрупах).
      
Сходинка 2.  Формуємо та усвідомлюємо
Надалі використовую завдання – спостереження, ігри – імітації, евристичні бесіди, творчі завдання, формуючи у дітей шанобливе ставлення до життя та усвідомлення себе як частинку природи, адже їм властиве почуття відповідальності за розпочату справу та за результат спільної діяльності. Активно починаю працювати над пошуковими та творчими завданнями, ставлю перед дітьми посильні моральні завдання та слідкую за шляхом їх вирішення. У такий спосіб школярі розуміють, що вони самі є дослідниками і можуть здобувати нові знання.
Одним із можливих варіантів розв’язання проблеми є застосування нестандартних форм проведення уроку, де я проявляю свою творчість. Уроки – мандрівки, уроки – сюжетні замальовки, уроки – змагання. Вони є улюбленими серед моїх вихованців.

Сходинка 3.  Прогнозуємо
На заключному етапі навчання в початкових класах учні здатні оцінити себе як сторонній обєкт і оцінювати судження. «Я» у контексті певної проблеми розкриває перед учнем шляхи розвязання непростих питань особистого життя, стимулює самоаналіз, самооцінку та самовдосконалення. Керуючись цим, веду до необхідної в дискусіях « точки найвищої напруги», що повязано зі зверненням до особистого досвіду учня.
Використовую інтерактивні технології (« Мозковий штурм»,
« Асоціативний кущ», «Карусель», гронування , дискусія в парах , порушена послідовність, запитання – відповідь.) Пропоную цікаві творчі завдання
( Якби все склалося по - іншому…, Твір – передбачення і т. д.) Проводжу уроки з елементами критичного мислення, уроки – дискусії, уроки – дослідження, уроки – звіти.
          У процесі роботи виправдали себе такі форми, як моделювання уроків і проведення їх у мультимедійному класі, індивідуальна та групова робота, корекція знань учнів на основі діагностичної діяльності вчителя.
         Із учнями четвертих класів ми працюємо над довготривалим проектом
« Вчуся жити по совісті», адже проектування  - це особливий тип інтелектуальної діяльності, який збагачений досвідом самостійних пошуків і роздумів.
         Дотримуюсь принципів поетапності й в організації позакласної роботи. Прикладом є пізнавальний конкурс « Скарбниця духовної єдності поколінь». Така форма проведення сприяє накопиченню соціального досвіду та духовного збагачення школярів.
         Беручи до уваги надзвичайно відповідальні завдання й обов’язки сім’ї щодо виховання підростаючого покоління, я прагну навчати не лише учнів, а й їхніх батьків. Використовую методи соціологічного дослідження: анкетування, спостереження, інтерв’ю з батьками, відвідування дітей у колі родини тощо. Це дає змогу працювати з дорослими диференційовано, зважаючи на мікроклімат у сімї та особливості дітей.
         Процес морально – духовного виховання молодшого школяра – складний і багатогранний. Значною мірою він залежить від самого вчителя, його особистості та наполегливості. Проблемність моєї теми кінцевого результату немає, адже робота над її дослідженням постійно триває. Я пізнаю своїх вихованців, корегую їхні знання, діагностую їх життєвий досвід. Але вже можу зазначити такі позитивні результати роботи:
 - швидка адаптація учнів до нових умов навчання в пятому класі;
 - відсутність у класі дітей, які не адаптувались;
 - збереження позитивного спілкування в колективі;
 - наявність у більшості учнів  сформованої пізнавальної мотивації та соціально – психологічної  компетентності.
         На власному досвіді я пересвідчилася, що мої діти, які закінчили початкову школу, не лише мають міцні знання й достатні соціальні навички, а можуть довести свою готовність стати не просто дорослими людьми, а й  повноцінними членами нашого суспільства.

Шляхи підвищення мотивації учнів до вивчення другої іноземної мови

Мотиваційні шляхи вивчення німецької мови вчителя Нагорної Н.В.

         Koжного року, приходячи в новий 5 клас, мрію залучити своїх учнів до вивчення нового предмета, хочу бачити на кожному своєму уроці їхні допитливі оченята і чути питання: « А що сьогодні ми цікавого  вивчемо?»
         Спочатку німецьку мову хочуть вивчати всі й беруться за це з ентузіазмом. Учні хочуть розмовляти німецькою з ровесниками, знайти товариша по листуванню в мережі Internet; принадною виявляється можливість декламувати вірші і співати пісні іноземною мовою; читаючи, дізнаватися про інші країни. Але ось починається процес оволодіння мовою, період накопичення «будівельного матеріалу», подолання різноманітних складностей, що відсуває досягнення мети і … з’являють втома й нудьга. Зникає зацікавленість предметом, зменшується мотивація, погіршуються  результати навчання.  Важко й нецікаво буває не тільки учням, але й учителю, а від цього знижується  ефективність навіть самого цікавого уроку.
         Викладаючи німецьку мову в спеціалізованій школі, де основною мовою є англійська, іноді можу почути запитання « Для чого мені вивчати ще одну іноземну мову? Адже знаючи англійську, я можу без проблем спілкуватися  з іноземцями, навіть з німецькими ровесниками, тому що вони також вивчають англійську». І можливо тому, свою задачу я, як вчитель німецької мови, вбачаю в тому, щоб збудити, підтримати, зберегти інтерес до вивчення  саме німецької мови, показати та переконати своїх учнів в тому, що вчити мову – це цікаво, корисно, сучасно. Якими є шляхи підвищення мотивації до вивчення другої іноземної мови – це  і є проблемою , над якою я працюю.
        Говорячи про «мотивацію», « мотиви», звичайно мають на увазі ті фактори, які спонукають людину до діяльності. В найбільш загальному розумінні, джерелом мотивації є потреба, що створюєть на основі суперечностей між тим, що людина має, чого досягла, і тим,  чим вона ще не володіє, чого не досягла. Бажання мати, оволодіти , досягти становить зміст потреби. І якщо в сферу таких потреб потрапляє володіння іноземною мовою, вони стають мотивацією до засвоєння.
    Психологи, вивчаючи характер спонукальних сил і способи їх регуляції в навчанні, встановили структуру мотиваційної сфери. Перш за все на неї впливають соціальні мотиви, що визначаються потребами суспільства  і являють собою зовнішню мотивацію, що існує у двох різновидах: широка соціальна мотивація та вузько – особистісна. По- друге,  на мотиваційну сферу людини впливає і характер діяльності як такої. Це так звана внутрішня мотивація, підвидом якої є мотивація успішності.
      Як ці види мотивації стосуються іноземної мови?  П.М.Якобсон  дає характеристику широкої соціальної мотивації як різновиду зовнішньої:
« Така мотивація процесу навчання пов’язана з досить гострим почуттям громадянського обов’язку перед країною, перед рідними, близькими людьми, пов’язана з думками про навчання, як про дорогу до засвоєння великих цінностей культури, як засіб, що дозволяє нести людям добро і користь, з уявою про навчання, як шлях до здійснення свого призначення в життті». Так, для учнів мотиваційним фактором може стати участь в міжнародних проектах, в волонтерських програмах.
           Вузько – особистісна мотивація визначає ставлення до оволодіння  іноземною мовою як способу самостверження, як шляху до особистого благополуччя. Це може бути бажання стати перекладачем – міжнародником, тому що це престижно та корисно ( сприяє встановленню взаєморозуміння), або мати іншу спеціальність, пов’язану з знанням іноземної мови, тому що ці роботи добре оплачуються, дають змогу побачити світ.
      Як правило, зовнішня мотивація є дистантною мотивацією, на перспективу, на досягнення кінцевого результату навчання. Але її стимулюючий вплив на процес навчання може бути достатньо сильним. Вона на самому початку, а іноді ще й до вивчення мови, націлює учнів на кінцеву мету. Для вчителя є важливим будувати процес навчання таким чином, щоб учні в кожній його точці відчували просування до поставленої мети.  Для формування соціальної мотивації уже на першому уроці в виді презентації, розповідаю своїм учням про значення знання німецької мови в різних сферах життя, а під час вивчення теми « Професії» говоримо про використання мови найрізноманітнішими спеціальностями. На уроках зарубіжної літератури у 7 класі учні мають змогу прочитати в оригіналі твори німецьких поетів,але ще не мають достатньо знаннь для перекладу  і це мотивує їх на подальше вивчення мови.
     Зовнішня мотивація відіграє «стратегічну роль», задаючи ззовні рух на весь період навчання,  «внутрішня мотивація  - « тактичну», оскільки вона «підігрівається» самим процесом оволодіння іноземною мовою. Ця мотивація є близькою і актуальною, адже навчальний процес має бути побудований таким чином, щоб учні на кожному уроці відчували радість від задоволення потреб, специфічних для предмету . Внутрішня мотивація реалізується через її підвиди: комунікативну, лінгвопізнавальну та інструментальну і стан її повністю залежить від того, які методи та прийоми роботи застосовує вчитель на занятті, чи цікаві вони учням, чи мотивують вони на навчання.
      Комунікативна мотивація орієнтує учнів на оволодіння мовою з метою спілкування і на уроці я широко застосовую рольові ігри, використовую невеличкі театральні постановки. Учні з задоволенням виконують ролі лікаря та вередливого  пацієнта (Thema: Beim Arzt), офіціанта та клієнта (Thema: In der Gaststätte), примхливих меблів (Thema: Die Wohnung), екскурсовода та іноземця ( Thema: In der Stadt).
            Лінгвопізнавальна мотивація заключається у позитивному сприйманні самого мовного матеріалу. Можливі два шляхи її формування: опосередковано – через комунікативну мотивацію і безпосередньо, шляхом стимулювання пошукової діяльності учнів у мовному матеріалі.
             Щоб зацікавити учнів мовним «будівельним матеріалом», необхідно:
-      звести до мінімуму часовий розрив у роботі над мовним матеріалом і його використанням у мові, щоб учні бачили мовну перспективу його застосування. Наприклад, засвоюється словниковий матеріал за темою «Привітання до свята», на наступному уроці спонукаю учнів до виготовлення та написання вітальної листівки; вивчаючи лексику теми «Погода», пишемо лист бабусі, в якому описуємо погоду, розігруємо телефонну розмову, використовуючи структури питальних  та розповідних речень з теми.
-  Треба надавати установці, яка стосується роботи над мовним матеріалом, цілеспрямований мовний характер: « Зараз ми засвоїмо такий словниковий матеріал; він нам буде потрібен для …бесіди про…, для створення проекту…, для підготовки свята, …під час читання оповідання.
-   мовний матеріал, що підлягає засвоєнню на уроці, потрібно орієнтувати  на одну тематичну групу, навіть якщо він і включає і позатематичний матеріал, типу мовних кліше, модально-оцінювальної лексики, граматичних явищ. В такому випадку весь шлях до засвоєння мовного матеріалу через тренування до використання буде побудований на одній змістовній основі.Учні повинні відчувати необхідність у мовному матеріалі для розширення і поглиблення своїх мовних можливостей.  
    Важливим видом внутрішньої мотивації, на мою думку, є інструментальна, тобто мотивація що випливає з позитивного ставлення учнів до певних видів роботи. Розвиток такої мотивації цілком залежить від майстерності, фантазії, старанності вчителя. Адже самий стандартний вид роботи можна подати учням виграшно і вони з нетерпінням його чекатимуть. Наприклад, я розробила стабільну структуру початку та кінця уроку(5-6 класи): початок уроку – музичне привітання, що переключає учня на спілкування німецькою мовою, знімає втому від попереднього уроку, налаштовує на позитив; кінець уроку – або музичне прощання, або цікава лічилка, або учні утворюють коло, постукують один одного по плечу і говорять: „Das hast du gut sehr gemacht“. Навіть зайти чи вийти з кабінету іноземної мови можна нестандартно: упорядковуючи учнів за віком, зростом, датою або місяцем народження, за алфавітним списком імен,  прізвищ, навіть за кольором одягу, розміром взуття, активізуючи при цьому лексичний матеріал. Упевнена, що саме початок уроку створює настрій і сприяє подальшій продуктивній роботі.
Вивчення нової лексики завжди супроводжую наочними посібниками: малюнками, картинами, фотографіями, по можливості використовую комп’ютерні диски. До кожної теми  діти виготовляють « Minibooks», міні-словничок, що складається з малюнків, фотографій та підписують все німецькою мовою. Між учнями навіть встановлюється змагання, чий словник буде цікавішим, яскравішим.
      Для активізації лексичного матеріалу  постійно використовую прийоми комунікативно –ігрового характеру: навчальні ігри з картками: «меморі», «доміно», «ножиці», «карусель», «мозаїка», «лото»; асоціативні ігри бінго, снігова куля, салат із слів, складів, речень, кросворди, написання синквейнів, «незакінчене речення». 
   Завжди з інтересом мої діти сприймають навчальні римовані тексти та рухливі пісні (Bewegungslieder), які відображають зміст, включають основні лексичні одиниці та мовленнєві зразки ситуації спілкування. Римовані тексти, передусім скоромовки, римування, вірші і пісні виконують ряд функцій:
    створюють сприятливу атмосферу позитивних емоцій на уроці за рахунок естетичного задоволення від їхнього звучання та у зв’язку з цим підвищують мотивацію вивчення іноземної мови;
          сприяють соціалізації, появі почуття спільності, цілісному розвитку дитини;
        являють собою прекрасний матеріал для формування стійких слухо- вимовних навичок, розвивають почуття ритму, фонематичний слух;
  забезпечують контекстну і «компактну» подачу лексичних одиниць та мовленнєвих зразків, легке та одночасно ефективне запам’ятовування іншомовного матеріалу, а також можливість швидкого повторення.
Одним із  ефективних прийомів роботи вважаю також складання        навчальних сюжетних історій, які сприяють розвитку у дітей мислення, уяви, фантазії,формуванню здібностей до творчого самовираження, активізують також лексичний та граматичний матеріал. Такий вид роботи застосовую на підсумкових уроках і діти з задоволенням складають розповіді в так званих «Lese-Mal-Bücher», як наприклад після вивчення теми «Feste und Jahreszeiten»:
«Mein Schneemann“.
                    «Was macht der Weihnachtsmann eigentlich den Rest des Jahres?»
    Діти отримують задоволення від процесу навчання, що є постійно діючим    
    джерелом мотивації навчання.
                  Як вчитель, вбачаю також свою задачу в тому, що необхідно озброїти учнів певними прийомами оволодіння німецькою мовою, раціональний зміст яких був би очевидним і імпонував би їм. Учнів слід значною мірою ставити перед необхідністю самостійного знайомства з новим мовним матеріалом, показуючи оптимальний шлях до цього. Найсучаснішим, найновішим методом навчання є навчання за допомогою веб-квестів. Це   навчання за допомогою Інтернету. Веб-квести розробляються для максимальної інтеграції Інтернету в різні учбові предмети на різних рівнях навчання в учбовому процесі. Вони можуть охоплювати окрему проблему або тему учбового предмету або бути міжпредметними.
       Під час роботи з  WebQuest  учні читають, аналізують  і синтезують інформацію, використовуючи всесвітню мережу Інтернет. Розрізняють два типи веб-квестів: для короткочасної (мета: поглиблення знань і їх інтеграція, розраховані на однe-три заняття) і тривалої роботи (мета: поглиблення і перетворення знань учнів, розраховані на тривалий термін - можливо, на чверть або навчальний рік).
 Веб-квест - прекрасний інструмент навчання, який має наступні особливості:
   •       структуровано використовує інформаційні ресурси Інтернет  для роботи в класі. (Це ефективніше і економічно, ніж просто сказати "знайдіть інформацію про...");
        
   •  є видом дослідницької діяльності, при якій учні отримують інформацію частково або цілком з Інтернет-джерел. Це особливий вид пошуку, де учень  швидко і ефективно знаходить в мережі Інтернет матеріал, що відповідає на питання дослідження. Це, в основному, першоджерела - тексти, листи, фотографії, щоденникові записи, креслення або малюнки, які написані або створені про людей (групи) або самими людьми (групами), що пережили історичні події, зробили наукові відкриття, випробували на собі їх вплив або зафіксували в Інтернеті розвиток власних ідей;

•       мотивують учнів (діти люблять використовувати комп'ютери і, використовуючи Інтернет на заняттях, знаходити необхідну інформацію);

•       стимулюють набуття навичок співпраці в команді і виконання особливої ролі в команді (не просто як "член групи"), учні вчаться працювати разом для досягнення особливих цілей.

•       веб-квести ставлять проблемні питання, спонукаючи до мислення на більш високому рівні, розвивають навички критичного мислення.

•       заохочують учнів  виконувати домашні завдання .       
     По суті, веб-квести є міні-проектами, чітко структурованими та чітко вмотивованими, коли вчитель чітко вказує Інтернет –джерела та регламентує час. Веб -квести можуть використовуватися  під час вивчення майже всіх тем, але особливо мені подобається використовувати їх, вивчаючи  країнознавство.
 Другим  з варіантів роботи може бути виконання Online – вправ в Internet на розвиток мовних компетенцій з лексики та граматики.Учнів старших класів спонукаю до складання тематичних словникових картотек, граматичних довідників, в яких граматичні явища зображаються в виді таблиць та схем, виділяються кольором формальні ознаки. Складається також словник мовних моделей висловлювання, який викорисовується під час підготовки до висловлювання. У результаті такого підходу учні будуть озброєні методичними інстументами для подальшого вдосконалення навичок та вмінь з іноземної мови, що спонукає їх в міру оволодіння знаннями та навичками систематично виявляти активне ставлення до набутих знань і самого процесу пізнання.
           Отже, я виділяю слідуючі джерела мотивації у навчанні іноземної мови:
         усвідомлення і прийняття учнем соціальної необхідності вивчення іноземних мов. Засвоєння іноземної мови виступає як реалізація потреб суспільства, з якими учень повинен рахуватися як громадянин. В обов’язок вчителя входить всіляко висвітлювати такі моменти – як крізь призму функцій іноземної мови в поточних подіях, так і прикладах відомих людей, які володіють іноземною мовою ( бізнесменів, акторів, спортсменів).
    Формування в учнів особистісних потреб вивчення іноземних мов. Як зазначав Ш.Амонашвілі, природна мотивація засвоєння мови спрацьовує лише в ранньому дитинстві, коли мова виступає важливим засобом життєзабезпечення. Засвоєння іноземної мови, особливо другої, десятирічною дитиною вже не переживається як актуальна потреба. Але все таки можна виділити два мотиви, якими може керувати вчитель. По-перше , в кожному учневі живе потреба самовираження, яка стимулює процес самоствердження.
     І якщо вчитель на уроці буде створювати умови для більш   
    самостійного та самокерованого засвоєння мови учнем і   
    надаватиме можливість для демонстрації своїх досягненнь,
    мотивація буде постійно підтримуватись. Проектна технологія, 
    метод мовного портфоліо і є способами підвищення інтересу до
вивчення мови.  По-друге, введення одномовності на уроці іноземної також може виступати мотиваційним чинником. Тому для своїх учнів готую спеціальні брошурки « Deutsch im Unterricht für Schüler», проводжу спеціальні лексичні ігри, які  спрямовані на розуміння наказів вчителя, широко використовую сигнальні карти, що показують, який вид роботи буде зараз виконуватися на уроці і все це стимулює учнів до роботи на одномовному уроці.
  Радість пізнання, задоволення від процесу навчання  є постійно діючим мотиваційним фактором. Майстерність вчителя полягає в тому, щоб засобами індивідуалізації та диференціації забезпечити постійне зростання рівня знань учня. Не всі можуть встигати однаково, але кожен може і повинен робити те,  що йому під силу і отримувати радість від процесу навчання.
    У формуванні мотивів вивчення іноземної мови і позитивного ставлення до предмета велику роль відіграє сам вчитель. Якщо вчитель постійно демонструє відданість своїй справі, впевненість в успіху своїх учнів, віру в культурно-пізнавальну цінність предмета, це відразу передається учням і стає джерелом мотивації навчання.

       Різномаїття форм та прийомів роботи на уроці, застосування комп’ютерних технологій, Internet ресурсів, методу мовного портфоліо, методу проектів стимулює та мотивує моїх учнів до вивчення німецької мови і приносить задоволення від роботи і мені, і моїм вихованцям. А різноманітний матеріал до уроків я отримую завдяки співпраці з Гете –інститутом, участі в семінарах Педагогічної кооперації вчителів німецької мови і це надихає мене на роботу.

четвер, 12 червня 2014 р.

ПОВІСТЬ М.В.ГОГОЛЯ «ШИНЕЛЬ» У КОНТЕКСТІ ХРИСТИЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Кравчук В.І., учитель світової літератури            Лубенської спеціалізованої школи №6

У літературно-критичних працях можна знайти різні версії прочитання повісті М.Гоголя „Шинель”. Це питання привертало увагу Ф.Дриссена, Ван дер Енга, В.Б.Шкловського, Г.П.Макогоненка, Чинції де Лотто та інших діячів. Нещодавно з’явилася книга «Філософія in Action» доктора філософських наук, професора Харківського національного університету ім. В.Каразіна Володимира Васильовича Шкоди.
      Автор виділив чотири версії прочитання повісті Гоголя «Шинель», повернувши твір у контекст християнської культури.
        Враховуючи  сумні реалії теперішнього часу щодо духовної кризи, пригадаємо слова М.Гоголя про те, що суспільство тоді тільки одужає, коли кожна окрема людина візьметься за себе і буде жити як християнин. Мета  письменника  –  удосконалити людську душу за допомогою слова.
У душі самого Миколи Васильовича теж ішла титанічна праця над собою, адже виправити суспільство можливо лише за умови власного  самовдосконалення,  яке  відбувалося  в  письменника  шляхом  вивчення Біблії,  християнської  літератури,  творів  святих  отців.  Саме  з  цих джерел митець черпав життєву мудрість  і для себе,  і для своїх творів. І житійна література, зберігаючи пам'ять святих подвижників, передбачала певний моральний вплив на читачів, і Гоголь сподівався на просвітницький вплив своїх книг, який повинен пробудити людське в людині.
Одним  із  «духовних пастирів»  для Миколи Гоголя  був  Іоанн Синайський,  або  Лествичник, – святий преподобний  візантійський християнський  філософ,  письменник  VI–VII  століття,  настоятель Синайського  монастиря,  відомий  як  автор «Лествиці райської».У православній літературі «лествиця» (у  пер. з церковнослов’янської «драбини»)  – образ духовного зростання.
Схожість повісті Гоголя та житія святого Акакія беззаперечна. Здається , що письменник не випадково використав у побудові «Шинелі» житійний канон. У житіях  зазвичай було прийнято вказувати батьківщину, називати батьків, ім'я святого, причому важливий був сам сенс імені, стан батьків у суспільстві, про хрещення дитини, підкреслювалося, що вже при народженні вона була відзначена особливим знаком, що свідчить про Божу благодать. Герой житія відрізнявся особливою премудрістю, уникав світських розваг, старанно працював, спілкувався лише з матір'ю або літніми жінками, жив на самоті, виконуючи найчорнішу роботу, не шукав нагороди, здійснював чудеса після смерті.
Гоголь  не відразу знайшов ім`я та прізвище головному герою повісті. Спочатку він назвав його просто чиновником, пізніше дав  ім`я Акакій, що в перекладі з грецької означає «незлобливий», «смиренний». А якщо ще й Акакій Акакійович, то персонаж має бути вдвічі смиреннішим, позбавленим зла, покірним долі. Гоголь обирає день народження героя 23 березня. Символічно, що сам письменник народився 19 березня за старим стилем. Рік  значення не мав, тому що не він, а саме число визначає вибір імені при хрещенні, та скільки не гортали календар, поблизу жодного нормального імені не виявилося. Доля обділила Башмачкіна з дня появи на світ, не подарувавши нічого, що б особисто йому належало. Отже, ім'я  герою дісталося батькове. Нікому не дано було знати, що Акакій Акакійович виявиться останньою гілкою свого родинного дерева. Але це було вже запрограмовано: адже не даремно після хрещення «він заплакав і зробив таку гримасу, наче передчував, що буде титулярним радником». І прізвище спочатку Гоголь дав герою Тишкевич, пророкуючи тихе, непомітне життя. Пізніше автор змінив його на Башмакович, а потім на більш промовисте Башмачкін. Зрозуміло, що воно пішло від башмака, від назви речі, що знаходиться внизу, при самій землі, як прояв ущербності, бо черевик – метафора тлінного матеріального світу. Ідеї філософа Григорія  Сковороди, імовірно, вплинули на світогляд Гоголя. Як він зазначав: підошва є фігура праху. Черевик, таким чином, асоціюється з темою смерті головного героя й приховано віщує її фатальну неминучість.
Повість Гоголя умовно можна розділити на дві протилежні значущі частини: період до пошиття нової шинелі й після. Цим  прослідковується зміна зовнішності головного героя та його духовних цінностей.
На початку повісті Башмачкін був невиразної зовнішності: «низенький на зріст, трохи рябуватий, трохи рудуватий, трохи навіть на вигляд підсліпуватий, з невеличкою лисиною на лобі, із зморшками по обидва боки щік, із кольором обличчя, як то кажуть, гемороїдальним…». З усього було видно, що Акакій байдужий до матеріальних благ. У ньому є самообмеження, що межує з аскетизмом, і досконала байдужість до фізичної й матеріальної сторін існування. Так, Башмачкін «зовсім не помічав смаку їжі, їв усе це з мухами і з усім тим, що б  не посилав Бог на ту пору». «Акакій Акакійович не віддавався ніякій розвазі». «Ні разу за життя не звернув він уваги на те, що діється й відбувається кожного дня на вулиці». Першорядне місце в житті Башмачкіна займала служба в департаменті, де «не виявляли до нього ніякої пошани».
Співробітники або не звертали увагу на нього, як на звичайну муху, або насміхалися з нього, глузували, «сипали на голову йому папірці», а «начальники поводилися з ним… холодно-деспотично». Та Акакій Акакійович залишався безпристрасним.
Слово «пристрасть» (грец.pathos) походить від дієслова «страждати» (грецpaskho) і означає внутрішню хворобу лю­дини, яка, вражаючи здорові сили й бажання людського єства, перетворює їх на інструмент для гріха. Пристрасть, яка у своїй основі є природною душевною здатністю, силою та енергією лю­дини, через поневолення гріхом стає виконавцем гріха у думках, словах і ділах. Таким чином, пристрастіце спотворені при­родні душевні сили людини, які замість того, щоб бути спрямо­ваними до Бога, тягнуться до гріха. Природний стан людинице життя у чесноті, тим часом як гріховні пристрасті є протиприродним станом. Як підкреслює святий Іоан Лествичник: «Ми самі природні властивості до добра перетворили у прис­трасті». Гріховне, протиприродне вживання сил людини є душевною недугою, натомість природним, здоровим станом є служіння цих людських сил добру і Богу як джерелу добра.
Усе ж спокуси  служать постійно наростаючим мотивом повісті. Перші із них виносяться Акакієм Акакійовичем стоїчно. І при цьому ніякого незадоволення, скарг або претензій, ніякого питання про своє становище, але одне незворушне терпіння. «Тільки якщо вже занадто був нестерпний жарт, коли штовхали його під руку, заважаючи робити своє діло, він промовляв: «Облиште мене, навіщо ви мене кривдите?». Смиренність дається Акакію Акакійовичу легко, без надриву й видимого зусилля над собою, немов іншого не дано. Так і святого Акакія «старець мучив  щодня не тільки докорами й лайками, але й побоями; терпіння послушника було не безрозсудне».
Однак, самообмеження Акакія Акакійовича не є необдуманим або  зрозумілим. На перший погляд, може здатися, що в гоголівського персонажа взагалі відсутнє будь-яке внутрішнє подолання або боротьба із собою. Здається, що терпіння його природне і дається без зусиль, що всі негаразди, які зазнає герой, нічого не варті, і він нічого не хотів би змінити у своєму становищі.
Але таке відчуття виявляється помилковим, у душі в Акакія Акакійовича далеко не все спокійно, і вона не відділена від своєї волі. Але Гоголь не відкриває завісу таємниці над героєм і залишається в Акакія деяка загадка – адже не можна влізти в душу людини й дізнатися про все, що вона думає.
Образи Акакія Акакійовича та значної особи тісно перегукуються з іншими двома -  святого Акакія і «неправедного старця». Видається, що така схожість не може бути випадковою.
Як неправедний старець є гонителем святого Акакія, який йому покорявся, так і в підпорядкуванні «значної особи» знаходиться Акакій Акакійович, і значна особа виступає у фіналі його гонителем. Як у житії святого Акакія відбувається пробудження совісті «неправедного старця» під впливом розмови з померлим послушником Акакієм, так і значна особа стає кращою після зустрічі з «живим мерцем» Акакієм Акакійовичем.
Герой Гоголя, на відміну від свого житійного прототипу, не молодий, він «з невеличкою лисиною на лобі», не витримує аскези, наприклад, морозу, піддається спокусі -  придбати нову шинель. Та й «посмертні походеньки»  чиновника мало схожі на чудеса, здійснені покійним святим, а швидше -  на терзання незаспокоєної душі.
Та простий чиновник Башмачкін займався переписуванням паперів і отримував від цього справжню насолоду. «Навряд чи де можна було знайти людину, що так жила б у своїй посаді». Він не просто ревно служив, а служив із любов`ю.
Таким чином, любов до переписування виявляє головні риси Акакія Акакійовича – покірність і сумирність - те, що ріднить його зі святим Акакієм і свідчить про повне зречення героя від власної волі. А це є неодмінною умовою для послушників.
    Слід зазначити, що в житії диво повинне сприяти зціленню або моральному  переродженню , щоб глухий знайшов слух, сліпий прозрів, а грішник розкаявся, що метафорично відбувається зі значною особою в «Шинелі», який набагато рідше став говорити підлеглим: «Як ви смієте…; а коли й говорив, то вже не раніш, як вислухавши спершу, про що мова».
         Що ж відбувається з головним героєм гоголівської повісті?
         Під впливом звабливих помислів, Акакій Акакійович зраджує своїм духовним цінностям і служінню. Думки про шинель заполонили Башмачкіна. «Переписуючи папір, він мало не зробив навіть помилки». "Умовна" матерія букв, якій він був відданий, замінюється фізично щільною тканиною – новим одягом, у який герой одягається, немов би стверджуючись у матеріальному світі.
            Але, якщо виходити з того, що Акакій Акакійович - ідеал байдужості, подвижник послуху, то цілком закономірна трагедія його падіння. «Людина великої смиренності» зрадила «статут» свого життя, змінила свої чесноти на вади.
            На Акакія Акакійовича нападає неуважність – переддень тих лінощів, які переможуть після придбання нової шинелі. «Пообідав він весело і після обіду вже нічого не писав, а так трошки посибаритствував на постелі, поки стемніло». Радість, випробовувана Акакієм Акакійовичем після придбання шинелі, призвела до загибелі душі: «Рукою смиренності відкидай прибуття радості». Справжнє свято для душі ченця – це «блаженна радісна печаль святого розчулення». «Духовний сміх душі» – це «блаженний, благодатний плач».
Пошиття шинелі стає для героя спокусою, яка виявилася для нього фатальною і непереборною. Думки про шинель потягли за собою думки про гроші. Спершу все ніби складається для Башмачкіна сприятливо, і кошти на шинель знаходяться несподівано швидко. «Діло пішло навіть швидше, ніж він сподівався. Наперекір усім сподіванням директор призначив Акакію Акакійовичу не сорок або сорок п’ять, а цілих шістдесят карбованців: чи передчував  він, що Акакію Акакійовичу потрібна шинель, чи само собою воно так склалося, та тільки в нього через це виявилося зайвих двадцять карбованців. Це прискорило хід діла».
Змінюється внутрішній стан героя. «Вогонь часом з`являвся в його очах». Шинель на товстій ваті, на міцній підкладці стала для героя наче нареченою, «ніби він одружився, неначе якась інша людина присутня була з ним, неначе він був не сам, а якась приємна подруга життя згодилася з ним проходити разом життєву путь». "В голові навіть мелькали найсміливіші і найзухваліші думки: а чи не покласти, справді, куницю на комір?". Мрія про куницю тотожна мрії  про просування по службі. Тепер герой «не проста муха», він стає «своїм» серед чиновників.
Нова шинель змушувала Башмачкіна жити за чужими для нього правилами, несподівано та всупереч його волі. Він уже кілька років не виходив вечорами на вулицю, а тут довелося іти на вечірку до одного з чиновників, де «він не знав як йому бути, куди подіти руки, ноги й всього себе». Акакія Акакійовича все більше поглинали гріховні спокуси. Він  «підсів… до гравців» у карти, його примусили випити два бокали шампанського «після яких він відчув, що в кімнаті стало веселіше», «навіть побіг був раптом, не знати чого, за якоюсь дамою, що блискавкою промайнула повз нього і в якої кожна частина тіла була сповнена надзвичайного руху».
Викрадення шинелі й загибель самого героя тісно пов'язані між собою. Коли втратив найдорожчу для нього річ, Акакій Акакійович вже не міг повернутися до свого попереднього стану. Характерно, що Башмачкін підхоплює застуду не тієї морозної ночі, коли її вкрали, і йому довелося роздягненому повертатися додому по морозу. Герой застуджується тільки через кілька днів, повертаючись від генерала після посадового розпікання.
     Шинель є для Акакія Акакійовича не тільки і не стільки матеріальною річчю, скільки метою та сенсом його існування, втративши яку, він втрачає й саме       життя. Смерть Акакія Акакійовича не є спокійним успінням праведника. Смуток і зневіра - супутники «безладдя», спочатку зовнішнього («він прибіг додому зовсім у безладді: волосся, яке ще водилося у невеликій кількості в нього на висках, на потилиці, геть розтріпалося; бік і груди і всі панталони були в снігу»), а потім і внутрішнього. Після бесіди зі значною особою, героєм уже повністю опановує те неподобство душі, що приводить його до передсмертної агонії. «Він перебував увесь час у маренні та в гарячці. Видива, одне одного дивніші, ввижалися йому безперестанку: то він бачив Петровича і замовляв йому пошити шинель з якимись пастками на злодіїв, що привиджувалися йому безперестанку під ліжком, і він щохвилини кликав господиню витягти в нього одного злодія навіть з-під ковдри; то запитував, чого це висить перед ним старий капот його, коли в нього є нова шинель; то здавалося йому, що стоїть він перед генералом, вислухуючи належні розпікання, і промовляє: «Винуват, ваше превосходительство!» - то, нарешті, навіть лихословив, виголошуючи найжахливіші  слова, аж стара хазяйка навіть хрестилася, зроду не чувши від нього нічого такого, тим більше, що  слова ці вимовлялися  безпосередньо за словом «ваше превосходительство».
Життя Акакія Акакійовича – це життя бідного духом і його християнський подвиг – подвиг послуху. Чеснота Акакія Акакійовича – це чеснота смиренності та послуху, і в цьому він зближується зі святим, на честь якого дано йому ім'я.
Таким чином,  Башмачкін виявляється настільки захоплений новою мирською прихильністю, що, втративши шинель, позбавляється й внутрішньої покірності та спокою.  Духовно деградує, і його душа не заспокоюється навіть після смерті. Терзання  неупокоєної душі Акакія Акакійовича, пригоди «живого мерця»  наводять на думку про її загибель.
М.В.Гоголь не випадково вводить  у повість «Шинель» образ драбини, який            ще  з  раннього  дитинства   супроводжував письменника й мав  символічний  характер.  «Коли Гоголь  був маленьким,  бабуся  Тетяна  Семенівна  розказувала  йому  про  драбину:  її спускали з неба ангели, подаючи руку душі померлого. Якщо драбина мала  сім  сходин,  то  на  сьоме  небо  піднімалась  душа,  якщо менше  –  значить,  нижче  доводилось  їй  перебувати. Сьоме  небо  –  небо  Раю   –  було високо», – пише Ігор Золотусський .
Усе життя Миколи  Гоголя  також  є  своєрідною  драбиною  до Бога. Як глибоко жив цей духовний образ у свідомості письменника свідчать  і  останні  передсмертні його слова: «Лестницу,  поскорее,  давай  лестницу!». Лікар  Тарасенков, під наглядом якого був Гоголь в останні дні життя, зазначав: «Взявши собі  за  зразок  і настанову  Іоанна Лествичника,  улюблену його книгу, він старався досягати вищих сходин…».
Відомо,  що  вперше у творах Гоголя цей образ з’являється в «Майській ночі»: «Ни один дуб у нас не достанет до неба, – сожалеет красавица Ганна. – А говорят, однако же, есть где-то, в какой-то далекой земле, такое дерево, которое шумит вершиною в самом  небе,  и  Бог  сходит  по  нем  на  землю  ночью  перед  Светлым  праздником.  –  Нет,  Галю,  –  отвечает  ей  казак  Левко,  –  у  Бога  есть длинная лестница от неба до самой земли. Ее становят перед Светлым Воскресением  святые  архангелы; и  как  только Бог  ступит на первую ступень,  все  нечистые  духи полетят  стремглав  от  земли  и  кучами попадают в пекло, и оттого на Христов праздник ни одного злого духа не бывает на земле».
У православній святоотцівській літературі «лествиця»один із основних образів духовного зростання. Він з`являється в Біблії, а саме в 28-у розділі Книги Буття, де описується бачення патріарха Якова: «І снилось йому, ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж неба. І ось Анголи Божі виходили й сходили по ній».
Отже,  Гоголь  не зображує в героєві рух до добра, сходження по драбині  чеснот. Він  показує  рух униз по сходах в історії Акакія Акакійовича. Башмачкін, піднімаючись по драбині, що вела до матеріального збагачення, опускається духовно,  це й  призводить до деградації особистості та її загибелі.


  Думка про шинель входить у душу Акакія Акакійовича, міцно в ній поселяється, змушує його зрадити свою службу, усталене життя й призводить, нарешті, до загибелі. Безпристрасний на початку повісті герой виявляється слабким духом. Він не зумів протистояти спокусам і прив`язався до матеріальних речей, цим самим зруйнувавши свій духовний світ.

Здоров’язберігаючої технології

Впровадження елементів
здоров’язберігаючої технології за методикою
В. П. Базарного вчителем Лоташ О. А.

З метою збереження та зміцнення здоров'я учнів у 2-В класі з 2012 року ведеться поетапне впровадження в навчальний процесс елементів здоров’язберігаючої технології за методикою доктора медичних наук Володимира Пилиповича Базарного. Воно передбачає: створення здоров’язберігаючого середовища в класі, формування навичок здорового способу життя, ціннісних орієнтацій на збереження власного здоров’я.
В даний час в перший клас приходять діти не тільки зі складними діагнозами по зору, а й з різними захворюваннями нервової та опорно -рухової систем. Щоб допомогти дітям благополучно адаптуватися у шкільному середовищі, в класі в якості експерименту ведеться навчання в русі за методикою В.П. Базарного .
Учитель проводить уроки в режимі «динамічних поз» з використанням конторок В.П. Базарного, висота яких підбирається відповідно до зросту школяра до оптимального рівня , щоб учень ні в якій мірі не нахилявся при письмі . Розміщується конторка поруч з партою з боку.
Оптимальний режим тривалості стояння – сидіння 15-20 хвилин. Педагог стежить за тим, щоб за одним столом (однієї конторкою) працювали діти з однакового зросту.  Якщо за партою сидить одна дитина, то їй надається свобода вибору (сидіти або стояти). Поступово, як показує досвід, у дітей виникає потреба до все більш тривалого стояння .
Для розвитку уваги, зорового сприйняття, пам'яті вчитель використовує у навчальному процесі сенсорні хрести В.Ф. Базарного. До стелі за допомогою ланцюжків підвішуються хрести з дерев'яних рейок, на які кріпляться математичні формули, опорні схеми, словникові слова, предметні або сюжетні малюнки, картки із завданнями. Вони обертаються під впливом циркулюючого в кабінеті повітря і тим самим привертають до себе увагу дітей .
Вправи з використанням сенсорних хрестів учні виконують у позі вільного стояння (сидіння). Кожна вправа базується на зорово-пошукових рухах. У процесі такого пошуку діти роблять одночасні рухи головою, очима, руками, тулубом. Практична частина експерименту показує, що сенсорні тренажі замінюють цілий комплекс вправ ( фізкультхвилинки, вправи, призначені для профілактики сколіозу, для зміцнення очних м'язів).
Для боротьби з навчальної втомою учнів, активізації м'язового тонусу моторно-координаторних систем на уроках вчитель проводить за методикою В.Ф. Базарного  вправи на зоровому тренажері за схемою універсальних символів, зображених на демонстраційному полотні. Учні з піднятою головою «обходять» або «оббігають» поглядом схеми-траєкторії. Систематичні заняття за цією схемою сприяють зниженню психічної стомлюваності, надлишкової нервової збудливості, тренуванню м’язів очей.
За методикою професора В.П. Базарного виготовлено і застосовується в навчальному процесі екологічне полотно, на якому зображений пейзаж. Це полотно використовується у навчанні дітей початкової школи для оволодіння образним і логічним мисленням, розвитком мовлення.  Панно дуже мобільне: за допомогою магнітних картинок  чергуються види  навчальної діяльності учнів.
Методика Володимира Пилиповича Базарного - це методика екологічного навчання і виховання в сучасній школі, основні напрями якої: формування розуміння цінності здоров'я, збереження і корекція здоров'я учнів , створення адаптивного освітнього середовища для дітей.